Різдво на Опіллі
Коли надворі сходять сутінки, усі чекають сходження першої зорі. Посеред кімнати – стіл, вкритий вишитим обрусом, миски-полумиски з наїдками, наймолодші по кілька разів перелічують страви, аби їх було 12, якась особлива панує атмосфера в домі й радісно тріпоче серце. Ще відучора творився магічний ритуал. Перевіряли, чи, бува, нічого не забули купити, готувалися наїдки до пісної вечері та різдвяного снідання. Хтось із чоловіків тер мак, а діти, обсівши його, намагалися встромити в макітру пальця, аби поцупити трохи тих ласощів. «Не облизуй макогона, бо будеш мати лисого чоловіка», – сварилась бабця.
Діти підливали ялинку, що стояла в куті у відрі з піском, та чекали, коли бабуся почне розкладати м’ясо на холодець. Його ставили варити на ніч на малюсінький вогонь, щоб, «борони Боже, не закипів». Ми, малі, вимивши по кілька разів руки, – щоб допустили до столу з великою каструлею, товкли кістками об стіл, вибиваючи кістковий мозок, і аж вищали від задоволення, коли від желатину на руках злипалися пальці.І без окремого нагадування йшли спати, бо «завтра особливий день».
Запам’ятався особливий аромат – усі ці пахощі ялинки, сіна, куті, пампухів змішувалися, й здавалося, що так пахнуть ангели. Видавалось, що ось-ось пролунають срібні дзвоники і з неба посиплять золоті блискітки.
За великим столом збиралася велика родина. Запалювалася свіча. Всі бралися за руки й найстарший мовив молитву. А далі, скуштувавши куті, нас малих пускали під стіл квокати – щоб курчата водилися. І ми там квокали, рохкали, нявкали й мукали. А потім слухали одну й ту ж оповідку, як дід Клим чи хтось з інших поважних предків, підкидав дерев’яною ложкою кутю під стелю.
І саме на різдвяні свята до нас приїхали гості з Києва.
На «Горі над Дністром» гості побачили виставу за участю вертепу.
Нашим туристам провела екскурсію координатор Оксана Мухіна.
Пригощали киян смаколиками в родині Роксолани Росоловської . Усі гості залишилися задоволені і повезли до Києва приємні спогади про наше Опілля.
